Останій раз Тебе відчув,
Відчув твій погляд, ніжні руки...
Останій раз чомусь пішов,
Пішов, бо серденько не любить.

Твоє серденько кам'яне.
Твоє серденько не розстало.
Воно калатає в душі...
Йому кохання мого мало.

Я йду з сльозами на очах...
Я йду з обличям не людини.
Я не прощаюся як треба...
Лише поглянув три хвилини.

Я знаю...час біжить навпроти,
Ми розменемося з тобою.
І плакати уже не будем..
Мій ангелок піде з тобою.

А може просто не прийдеш...
А може просто ти забула...
Но ти влетіла мені в серце
Як та сліпа, залізна куля.

Я Богу дякую за все!
За ці обійми, поцілунки,
За це життя, як неземне
І за красиві подарунки.

Пишу вірша а ручка плаче...
Пишу вірша - а все розмито.
Пишу від щастя і від болі,
Від того, що душа розбита.

Пишу останіх шість рядків.
Пишу і каюсь перед Богом.
Пишу і каюся за те,
Що не побачив я дороги.

Я ж не дурак, що я пишу ?
Я просто...я тебе люблю.

А. Б. Данилюк